Творчий розвиток вихованців театральних студій

Методичні рекомендації
Театральна обдарованість — поняття досить складне, багатогранне й синтетичне. Так само, як синтетичним є й сам театр як вид мистецтва. Театр — це драматургія, сценографія, музика, об’єднані сценічною дією, у центрі якої — актор, а за ним — режисер. Всі ці складові працюють на створення єдиного художнього образа, втілення провідної ідеї.
Що визначає феномен театральної обдарованості? У першу чергу — творчість. Це, власне, акторське. Саме актор, надає руху, «пожвавлює» зміст. Очевидно, що навіть найталановитіші режисерські знахідки залишаються нереалізованими, якщо актори невиразні. Немирович-Данченко стверджував, що театр — це актор, а театральне мистецтво — це, насамперед, мистецтво акторів.

Поруч із акторською творчістю стоїть творчість режисерська. Як відомо режисер — «двигун театрального процесу», який знає як викликати емоції глядачів, керувати їх почуттями, точно так, як він керує всіма іншими учасниками вистави: акторами, художниками, композиторами, музикантами, технічними працівниками.
До театральних гуртків загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів приходять діти з різними видами обдарованості. Серед них і ті, які вперше почули про театр, і ті, які «грають» в житті (і вдома, і з друзями), і ті, які дійсно закохані в театр. Є діти, сім’ї яких тим чи іншим чином пов’язані з театром (працюють у театрі, відвідують самодіяльні творчі колективи). Рівень обдарованості у них — різний. Одні жваво беруться за керівні ролі та намагаються всіляко допомагати керівнику гуртка — режисеру. Інші сумлінно працюють над дорученими ролями. Є і такі, яких треба спочатку зацікавити, постійно заохочувати, поступово розкривати скриті акторські здібності.
Діагностується акторська обдарованість досить легко. Вона проявляється в стійкому інтересі дитини до театру, потребі відвідувати театр, брати участь у театральних дійствах, а також у музикальності, пластичності, відчутті слова, стійкій й чіткій пам’яті, високому рівні розвитку емоційно-почуттєвої сфери тощо. За К. С. Станіславським сутність акторського таланту полягає у цілому комплексі якостей. Це: спостережливість, вразливість і чуйність, темперамент, фантазія, уява, художній смак, інтелект, відчуття внутрішнього й зовнішнього ритму і темпу, музикальність, щирість, безпосередність, самовладання, винахідливість, сценічність.
Режисерська обдарованість виявляється рідше. Вона проявляється в активній життєвій позиції, необхідності діяти для донесення цієї позиції іншим. У зв’язку з цим — і особлива поведінка, чітке ставлення до тієї чи іншої позиції, уміння знаходити у власній творчості відповіді на актуальні проблеми. Як правило, через невеликий життєвий досвід діти проявляють лиш елементи режисерської обдарованості: чи то організаторські, чи то вміння придумати, нафантазувати сценічну картину, а, можливо, і просто вміння згуртувати друзів навколо себе.
Для забезпечення розвитку театральної обдарованості вихованців навчальна діяльність у гуртках має бути цікавою та різноманітною. Варіантами навчальної діяльності можуть бути нескладні ігри-вправи, етюди, тренажі, репетиції. Тут у пригоді має стати власна фантазія керівника. Навіть, звичайний тренаж на вимову голосних звуків «А», «У», «Ю», «О», «Є»… буде цікавим, якщо перетворити його на подорож до осіннього лісу . Звуки «А-У» — використовуються, якщо раптом хтось загубився. Звуки «У-Ю» відображають крапельки дощу, що падають на листочки, які ніби виголошують «Кую». Звуки «О-Є» вигукують, коли на галявині, побачивши гриби, кожен вимовляє «Моє».
На наступних етапах роботи з юними акторами використовуються вправи та етюди.
Вправи — найпростіший вид навчальної роботи, оснований на відтворенні життєвий дій, ситуацій, предметів.
Приклади вправ (за описом В.І. Будянського)
Вправи з уявними предметами: дістати гаманець, порахувати гроші; читати газету; прибирати постіль; випрати білизну; помити посуд та ін.
Вправи на розвиток слухової уваги: вихованці слухають шуми, які чути з вулиці, потім — з коридору та у кімнаті; за сигналом педагога, намагаються переключати увагу з великого кола (з вулиці) на мале (у кімнаті) та навпаки. Виконуючи вправу, у дітей розвиваються здібності сприйняття вражень.
Етюди — це спеціальні вправи для вдосконалення акторської техніки, що мають повторюватись декілька разів до досягнення певного рівня майстерності.
Етюди мають велику кількість різновидів. Найбільш поширеними є:

  • етюди на повторні відчуття: слухові (впізнати та відтворити шум дерев, автомобіля тощо), смакові (відобразити відчуття солодкого, гіркого тощо), на дотик (впізнати уявний предмет);
  • розвиток емоцій (відтворення різних емоцій);
  • запам’ятовування фізичних дій (побутових, спортивних тощо).

Етюди для розвитку виразності жестів (за методикою М. Чистякової)
1. Етюд «От він який?»
Завдання: без слів розповісти про розміри й форму добре відомих йому предметів. Вихованці мають виразними жестами охарактеризувати різні предмети: маленькі, великі, загострені, круглі, чотирикутні, довгі, короткі. Хто з глядачів відгадав що це за предмет, зображує свій.
2. Етюд на відтворення уявної ситуації
Дітям пропонується придумати новий сюжет казки «Рукавичка», пофантазувати, що трапиться з рукавичкою, якщо вона попливе на річці?
3. Етюд «Спати хочеться!»
Керівник просить вихованців уявити себе на місці хлопчика з розповіді. «Хлопчик попросив батьків, щоб йому дозволили з дорослими зустріти Новий рік. Йому дозволили, але чим ближче до ночі, тим більше йому хочеться спати. Він довго бореться зі сном, але засинає». Обговорюються виразні рухи: позіхання, верхні віка опущені, брови підняті, голова хилиться вниз, руки опущені тощо.
4. Етюд «Атмосфера»
Діти діляться на дві групи. Одна група виходить за двері, а інша група за допомогою керівника, що вводить їх в атмосферу, наприклад: відпочинку ні пляжі, па карнавалі, прогулянки в лісі й т.д. уявляє себе в цій атмосфері. Перша група повинна вгадати, де перебувають діти другої групи. Щоб полегшити їм виконання завдання, ведучий пропонує вгадати один варіант із двох, наприклад: «На березі моря» або «На святі».
Доречно сказати, що не існує догм у використанні у роботі тих чи інших етюдів. Практика показує, що діти і на першому, і на другому році навчання по різному виконують одні і ті ж етюди. За рік вони набувають певного життєвого і акторського досвіду. Що стосується різновидів та спрямованості вправ та етюдів доречно використовувати саме ті, які незабаром будуть втілюватись на практиці — у виставах, під час залікових занять.
Педагогам не слід забувати і про розвиток режисерських здібностей вихованців, значення індивідуальних форм занять з ними. Всі мають спробувати себе і акторами, і режисерами, і художниками. Здебільшого, навчальні програми театральних гуртків передбачають комплекси занять, під час яких вихованці працюють над обраними п’єсами від етапу їх вибору і до прем’єри, виступаючи у різних якостях (актора, режисера, художника, декоратора, гримера, костюмера).
Кількість постановок у гуртках 1-го та 2-го року навчання може бути різною. Виходячи з практики роботи з вихованцями середнього шкільного віку, можна стверджувати, що протягом навчального року доцільніше ставити не більше 2–3 вистав з залученням 12–15 вихованців, а також 5–8 вистав-мініатюр з невеликою кількістю юних акторів, незначною кількістю декорацій та реквізиту.
Відмінність між програмами 1 та 2 років навчання полягає у ступені та складності репертуару, втілення режисерських задумів, складності музичного оформлення. Займаючись у гуртках другий рік, діти вже співають «вживу», виконують більш складні хореографічні композиції.
Основними задачами керівників театральних гуртків, а по суті — режисерів, є правильний вибір напрямків творчої діяльності їх дитячих колективів, створення в них такої атмосфери, яка сприяла б розвитку кожного обдарування. Педагоги мають бути закохані у свою справу так, щоб це передавалось не тільки дітям, але й їх батькам. І доречними тут будуть слова В. Шекспіра: «Весь світ — театр, а люди в нім актори».

І.І. Омельяненко 

2011. Custom text here
Joomla 1.7 templates free by Joomla Template Maker